Заповіт Митрополита Йосифа Велямина Рутського

Уляна Кравченко – відома українська письменниця, яка народилася у містечку Миколаїв біля Львова 16 або 18 квітня 1860 р., а померла 31 березня 1947 р. у Перемишлі. Вона – перша у Західній Україні поетеса, чиї твори стали популярними. Утім, і в спадщині цієї літераторки є вірші, про які за тоталітарних часів зумисне замовчували і про які не українці знають у наші дні. Один із них – «Заповіт Митр. Йосифа Велямина Рутського».

Йосиф Велямин Рутський – київський унійний митрополит у 1613–1637 рр., який багато і жертовно працював для справи церковної єдності і спільно з священномучеником Йосафатом Кунцевичем реформував чернецтво Київської з’єдиненої митрополії. Отож:

Уляна Кравченко

Заповіт Митр. Йосифа Велямина Рутського

Як батько Він пращав ввесь свій народ,

Благав, щоб не блукав у темноті,

Показував йому шлях до висот

І місію його в будуччині…

Як батько Він – З’єдинення патрон,

Лишив для поколінь свій заповіт –

Слова Його, то маніфест – закон –

Наказ: світ істини нести на Схід!

«Слуга смиренний, Рутський Велямин,

Монах і Київський митрополит,

Йде Богу здати звіт за кожний чин.

Дрижу – і тільки віра та – мій щит.

Дрижу – як оправдатися з провин…

У Божій Матері надія вся –

Мене – за хрест, що ніс сам Божий Син,

Бог – не відкине від свого лиця…

Покликаний я перед Божий суд

І жде мене остання боротьба!

З думок, зі слів і з діл – за ввесь свій люд,

Мій судія рахунку зажада…

Взиваю помочі моїх Святих

І заки зложу я за душі звіт,

Ще для братів в Христі з’єдинених,

Як добрий пастир лишу заповіт:

Що Церков та католицька, свята

Нам каже вірити – все вірю я…

Я слухаю Намісника Христа.

За Віру я віддав би і життя.

І жив – і в послусі святім умру –

Для Церкви маю послух і любов…

Спасення тільки в Церкві тій знайду.

За символ віри вмерти я готов…

Благаю – прошу прощення усіх,

Що їх я образив. Вмить злине дух,

Простіть мені, мій поневольний гріх…

Наслідуйте лиш добрих, божих слуг.

Пращаю з серця глибини тим всім,

Що наставали на моє життя –

Їх гріх хай не паде на їхній дім –

Нехай до істини навернуться…

А монахів і світських пан-отців

Благаю, щоб трудились згідно враз –

Щоб береглись пониження братів,

Та, щоб спасали душі – в бурі час…

Наступника мойого прошу ще:

Нехай дочасне й духове добро

Церковне збільшує і береже…

Рахунку зажадає Бог за всьо…

Святої Унії всі бережіть,

Несіть між люд горючий смолоскип…

Єднайте в вірі з Заходом наш Схід…

Най сонце правди освітить і глиб!..

Горі серця! Горі! Надходять дні –

Важкі дні боротьби… час бур і гроз…

На сторожі любов! Молюсь за вас!

Крізь муки й труд хай поведе Христос!..

Єпископи – з любови до Христа –

Нехай з митрополитом творять звязь!..

Ділами – так для спільного добра

Ствердять, що влада їх – то Церкви князь…

З любови до Христа звершіть мій Чин…

У єдності тривайте – як скала!

Най буде стадо й пастир лиш один,

Не наглядають пастирів своїх!..

Най лишуть їм – їх наміри і шлях –

Над ними влада їх – над ними Бог…

Про всіх ще заки серця жар не згас,

Я пам’ятаю. Молюся за вас…

Сповніть повинність – а прийде той час

Всіх, що лишаю – стріну знов – аж там…»

Вмер Веленеть… Та ввесь не вмер… Живе…

Святі вогні запалює в серцях –

І клич Його до З’єднання веде,

Рве нас вперед – хоч кров’ю злитий шлях…

Той клич скрізь гомонить… кріпшає тон,

Той клич лунає по Зелений Клин…

Месіянізму нашого патрон,

То Він – князь Церкви, Рутський Велямин.

8. ІІ. 1937.

Національні меншини України: історія і культура

Життя, історії, турботи і свята національних меншин в Україні

(Life, stories, challenges and holidays of national minorities in Ukraine)

Володимир Мороз, науковий співробітник Інституту Історії Церкви
Українського Католицького Університету (Львів)

Тут — підбірка моїх статей на теми історії та культури народів сучасної України, які на цих теренах є національними меншинами. Отож, зустрічайте — болгари, вірмени, євреї, караїми, кримські татари, німці, поляки, роми... Поступово додаватиму все нові посилання, бо дуже багато білих плям назбиралося. Все хочеться написати, все розкрити, адже щоразу знаходжу щось нове  — гріх пройти повз такі скарби і не підняти, не розповісти про них іншим.

P.S.  Тут я подаю журналістику і публіцистику. Мої наукові статті можна прочитати за цим посиланням на Academia.edu.

***

Євреї (Jewish history and culture)

1. Мороз Володимир. Відомі євреї Тернополя // RIA плюс, 22 січня 2014 року, №4, с.19. Посилання. Посилання на PDF.
2. Мороз Володимир. Життя і музика Кароля Ратгауса // RIA плюс, 14 вересня 2016 року, №13, с.19. Посилання. Посилання на PDF.
3. Мороз Володимир. Єврейська община у Тернополі просить владу повернути один із молитовних будинків // Посилання.
4. Мороз Володимир. Юдейські старожиності Тернополя // Релігійно-Інформаційна Служба України (РІСУ), 17 березня 2015 року. Посилання.
5. Загублені в часі [програма на місцевому ТВ] "Євреї". Посилання на відео.
6. Загублені в часі [програма на місцевому ТВ] "Аґнон". Посилання на відео.
7. Мороз Володимир. Сафарі на людей. Історії з Тернопільського гетто. Посилання.
8. Мороз Володимир. Донька єврея корчмаря, яка стала християнською черницею і популяризаторкою української культури [сестра Северина Париллє, ЧСВВ] // РІСУ, 12 серпня 2016 року. Посилання.
9. Мороз Володимир. Розстріляна родина або неймовірна історія Зиґмунда // RIA плюс, 8 квітня 2015 року, №15, с.19. Посилання.
10. Мороз Володимир. Євреї Тернопілля теж на Сході // RIA плюс, 17 вересня 2014 року, №38, с.10. Посилання. Посилання на PDF.

Ассирійці

1. Володимир Мороз. Володимир Мороз. Народ у стані виходу: ассирійці України, їхня релігія і культура (2 вересня 2016) // Посилання.

Болгари (Bulgarian history and culture)

1. Мороз Володимир. "Ми глибоко пустили коріння" [Болгарська громада Тернополя] // RIA плюс, 24 вересня 2014 року, №39, с.10. Посилання на PDF.

Вірмени (Armenian history and culture)

1. Мороз Володимир. Вірменська церква у Бережанах // РІСУ, 18 грудня 2016 року. Посилання.
2. Мороз Володимир. На Тернопільщині відроджують вірменську церкву // РІСУ, 15 липня 2014 року. Посилання.
3. Мороз Володимир. Чим пишаються вірмени Тернопілля // RIA плюс, 6 серпня 2014 року, №32, с.8. Посилання. Посилання на PDF.

Караїми (Karaites history and culture)

1. Володимир Мороз. Отець Андрій Абрагамович - караїм-студит в УГКЦ, дядько двох повстанців // 
• а) Релігійно-Інформаційна Служба України, 19 квітня 2018. Посилання.
• б) Авраамічні релігії в Україні у визнанні плюралізму і толерантності як чинників української ідентичності. Матеріали наукової конференції. Галич, 29 листопада 2018 року. Івано-Франківськ 2018, с. 91-100. Посилання.
2. Мороз Володимир. Караїми Галича — історія і спадок призабутої громади // Релігійно-Інформаційна Служба України, 28 листопада 2015. Посилання.
3. Мороз Володимир. Караїми в ОУН // Український тиждень 17 (2017) 38-41. Посилання.

Кримські татари та іслам в Україні (Crimean Tatars' history and culture and Islam in Ukraine)

1. Мусульманські оселі Галичини: що ми призабули з історії // РІСУ, 20 серпня 2015 року. Посилання на український оригінал. Посилання на переклад російською на islam.in.ua.
2. Володимир Мороз. Коли у Тернополі татарська слобода була // RIA плюс, 26 березня 2014 року, №13, с.19. Посилання.

Німці (German history and culture)

1. Мороз Володимир. "Охочих у німці було багато" [Німецька громада Тернополя] // RIA плюс, 22 жовтня 2014 року, №43, с.14. Посилання на PDF.

Поляки (Polish history and culture)

1. Мороз Володимир. Свята і будні поляків Тернополя // RIA плюс, 13 серпня 2014 року, №33, с.19. Посилання. Посилання на PDF.
2. Мороз Володимир. Відомі поляки Тернополя // RIA плюс, 20 листопада 2013 року, №47, с.19. Посилання. Посилання на PDF.
3. Володимир Мороз. З сільського хлопця – у світочі [Про М. А. Кромпца] // “RIA плюс”, 11 березня 2015 року, № 1, с. 19.
4. Володимир Мороз. Забутий отець Райхенберг // “RIA плюс”, 20 березня 2013 року, № 12, с. 19. Посилання.
5. Володимир Мороз. Забутий художник Щепанік // “RIA плюс”, 25 вересня 2013 року, № 39, c. 19. Посилання.
6. Володимир Мороз. Майстер неоготичного стилю [про Теодора Мар'яна Тальовського] // “RIA плюс”, 22 квітня 2015 року, № 17, с. 19.
7. Володимир Мороз. Наш список Шиндлера [Про Ірену Гут] // “RIA плюс”, 11 вересня 2013 року, № 37, с. 19. Посилання.
8. Володимир Мороз. Хотів долетіти в Японію [Про Каетана Чарковського-Голеєвського] // “RIA плюс”, 4 грудня 2013 року, № 49, c. 19. Посилання.
9. Володимир Мороз. Як учитель іраністом став [Про Францішека Махальського] // “RIA плюс”, 9 квітня 2014 року, № 15, с. 19. Посилання.

Угорці (Hungarian history and culture)

1. Володимир Мороз. Легенда й історія короля Соломона: з історії Срібної землі // РІСУ, 30 вересня 2015 року. Посилання.

My native chaos

Ukraine: My native chaos

I feel I must write this text. So, we in Ukraine can see that situation in our country changes to bad way. And many people complain that our oligarchs guilty. On the other hand Ukrainians don't understand that they also guilty. For instance when businessmen go to the house of parliament for the picket, veterans of Afghanistan keep silence. Somebody even can say: "Oh! That hagglers! They always need more and more preferences". And when parliament deny to pay pensions for veterans of Afghanistan and Chernobyl disaster, businessmen keep silence because "we have so many false veterans". And all nation start to think not about the way to the democracy but about "hagglers", "false veterans" and "irresponsible power".
We keep silent precise always. We don't control our state and it becomes like a ghost - it exists but we are not sure in this.
As result all we are losers. And we have our own national chaos. We can change all if we understand it. We are living during 20 years in own state but we didn't created our common idea and ideals yet.
Sorry for possible grammatical mistakes - my native language is Ukrainian.

Скарг немає

Чим небезпечне мовчання

А ви знаєте, що жити нам усім насправді дуже і дуже добре? Ні-ні, я не жартую — про це свідчить державна статистика! У нас ніхто ні на що не скаржиться, особливо на чиновників та керівників, добробут ось-ось зросте, а гонорові ми настільки, що вже навіть на державному рівні сумніватися почали, чи потрібна нам ота Європа з її зоною вільної торгівлі... Може, краще Росія та Китай? І головне — всі мовчать та кивають. Говорять тільки Шустер та Кисєльов. Та ще й як впевнено, авторитетно.

Але не буду про політику. Погляньмо на Тернопіль, на те, що мало зачепити всіх нас. Маршрутки немиті — мовчимо! Компослуги дорожчають, а якість їх не зростає — мовчимо! Податкові канікули для підприємців і “зниження податку на прибуток з 2011 р. До 19%, з наступним щорічним зниженням на 1% до 16%” не запровадили. Народ, якщо не брати до уваги нечисленні гурти пікетувальників, - мовчить. А ці полегшення обіцяли не якісь там клерки — сам теперішній президент у своїй програмі з назвою “Україна — для людей”!

Я у жодному разі не закликаю до акцій протесту. Я не належу до якоїсь політсили чи підпільної організації. Я просто дивуюся, чому всі мовчать та ще й обурюються тишком, що жити стає гірше. Адже, коли ніхто офіційно не скаржиться, то, виходить, все — добре.

Нещодавно я вкотре почув цитату з німецького протестантського пастора та антифашиста Мартіна Німьоллера: “Коли прийшли за комуністами, я - мовчав, тому що я не комуніст. Коли прийшли за католиками, я - мовчав, тому що я не католик. Коли прийшли за євреями, я - мовчав, тому що я не єврей. Коли прийшли за мною, уже нікому було мене захищати”.

Отож усі мовчать або згідно з Німьоллером, або тому, що у нас справді все добре.

Смерть однієї меншини?

Йосиф Юрчишин, мій старший колега і голова Регіональної організації Словацького синдикату журналістів, надіслав із Пряшева одну цікаву статтю з думками Івана Гатя про перепис населення у Словаччині. Власне публікація присвячена виходу книги батька і сина Миколи та Олександра Мушинок “Narodostná menšina pred zánikom” – вона про українців цієї країни.

Так от “якщо у всіх 260 селах нинішньої Східної Словаччини до руської (русинської) національності голосилося в 1881-1910 роках більше ніж 50% їх мешканців, то під час перепису населення в 2001 році лише в 104-х селах до русинської, української, російської національностей, разом узятих, зголосилося 20 і більше відсотків їх мешканців. Це свідчить, що протягом останніх сто років 156 руських (українських) сіл стали словацькими,” пише автор. Не буду багатослівним, але мені – прикро! І я просто не можу зрозуміти-сприйняти претензії на щирість почуттів тих людей, які нібитоі з світоглядних переконань розколюють українців, вигадавши русинів і забувши при цьому, що назва ця – органічне самонайменування усіх українців у Середньовіччі, а галичан і жителів Карпатської України – ще й до початку ХХ століття.

У 1929 році газета “Діло” писала, як один поляк під час мітингу у Львові заявив, що українці – хитромудра німецька вигадка. Видання відреагувало словами: “шкода, що пан не німець”. Мовляв, вигадав би щось теж щось оригінальне. Так от до чого веду – як у Словаччині суперечки русинів з українцями призводять тільки до збільшення чисельності “нових словаків”, так в Україні суперечки (і тут варіант таборів більш розмаїтий) матимуть результатом тільки зростання чисельності якоїсь іншої народності. Уже цікаво, якими будуть результати українського грудневого референдуму і чи, якщо можна буде порівняти їх із попередніми, не стануть більш обґрунтованими твердження, що ми і в Україні постійно наражаємося на ризик стати меншиною, яка через свою бездіяльність сама актуалізує питання своєї смерті?

День, що мав би єднати

Декілька слів про "День Перемоги"

Чи потрібний червоний прапор на адміністративних будинках 9 травня? Тема дражлива, адже, згідно з результатами нещодавнього опитування, проведеного соціологічною групою “Рейтинг”, ідею підтримують 55% громадян, а не підтримують – 30. 15% – не визначилися.

Червоний прапор – привід для того, щоб організувати велику сварку та зробити непомітними справжні проблеми – духовні та економічні. Червоне полотнище є прекрасним матеріалом, що затьмарює навіть “значні” результати 22-х реформ президента. Відтак результат очікуваний – всі починають говорити про стяги і забувають, що “жити стане краще вже завтра”. От тільки легше від цього українцям не буде. І ветеранам теж – стрес погано впливає на серцево-судинну і нервову систему. Навіть травлення погіршується…

Не хотілося б думати про те, що хтось зумисне псує ветеранам настрій, але день, який би мав нас усіх об’єднувати, швидше всього, як завжди, стане просто виставою: хтось ітиме з прапором під прикриттям міліції, а хтось прагнутиме цьому перешкодити. Буде і третя сторона – представники її найнижчої ланки це ті, хто уже зараз продає обов’язкові червоні знамена навіть по 300 гривень, як повідомила одна радіостанція. Для одних – свято, для других – траур, а для третіх – поповнення капіталу. І у вирі подій всі призабудуть, що й вояки УПА воювали проти фашизму і для них перемога над цим загарбником – теж свято. Та на "упівців" політики з “більшості” просто не роблять ставки, бо для них (і для їхніх нащадків) не тільки Гітлер, а й Сталін був ворогом. До того ж їх менше, ніж ветеранів Червоної армії. А меншість завжди легше демонізувати на догоду певним інтересам.