День, що мав би єднати

Декілька слів про "День Перемоги"

Чи потрібний червоний прапор на адміністративних будинках 9 травня? Тема дражлива, адже, згідно з результатами нещодавнього опитування, проведеного соціологічною групою “Рейтинг”, ідею підтримують 55% громадян, а не підтримують – 30. 15% – не визначилися.

Червоний прапор – привід для того, щоб організувати велику сварку та зробити непомітними справжні проблеми – духовні та економічні. Червоне полотнище є прекрасним матеріалом, що затьмарює навіть “значні” результати 22-х реформ президента. Відтак результат очікуваний – всі починають говорити про стяги і забувають, що “жити стане краще вже завтра”. От тільки легше від цього українцям не буде. І ветеранам теж – стрес погано впливає на серцево-судинну і нервову систему. Навіть травлення погіршується…

Не хотілося б думати про те, що хтось зумисне псує ветеранам настрій, але день, який би мав нас усіх об’єднувати, швидше всього, як завжди, стане просто виставою: хтось ітиме з прапором під прикриттям міліції, а хтось прагнутиме цьому перешкодити. Буде і третя сторона – представники її найнижчої ланки це ті, хто уже зараз продає обов’язкові червоні знамена навіть по 300 гривень, як повідомила одна радіостанція. Для одних – свято, для других – траур, а для третіх – поповнення капіталу. І у вирі подій всі призабудуть, що й вояки УПА воювали проти фашизму і для них перемога над цим загарбником – теж свято. Та на "упівців" політики з “більшості” просто не роблять ставки, бо для них (і для їхніх нащадків) не тільки Гітлер, а й Сталін був ворогом. До того ж їх менше, ніж ветеранів Червоної армії. А меншість завжди легше демонізувати на догоду певним інтересам.