Уляна Кравченко – відома українська письменниця, яка
народилася у містечку Миколаїв біля Львова 16 або 18 квітня 1860 р., а померла 31
березня 1947 р. у Перемишлі. Вона – перша у Західній Україні поетеса, чиї твори
стали популярними. Утім, і в спадщині цієї літераторки є вірші, про які за
тоталітарних часів зумисне замовчували і про які не українці знають у наші дні.
Один із них – «Заповіт Митр. Йосифа Велямина Рутського».
Йосиф Велямин Рутський
– київський унійний митрополит у 1613–1637 рр., який багато і жертовно працював
для справи церковної єдності і спільно з священномучеником Йосафатом Кунцевичем
реформував чернецтво Київської з’єдиненої митрополії. Отож:
Уляна Кравченко
Заповіт Митр. Йосифа
Велямина Рутського
Як батько Він пращав ввесь свій народ,
Благав, щоб не блукав у темноті,
Показував йому шлях до висот
І місію його в будуччині…
Як батько Він – З’єдинення патрон,
Лишив для поколінь свій заповіт –
Слова Його, то маніфест – закон –
Наказ: світ істини нести на Схід!
«Слуга смиренний,
Рутський Велямин,
Монах і Київський
митрополит,
Йде Богу здати звіт за
кожний чин.
Дрижу – і тільки віра
та – мій щит.
Дрижу – як оправдатися
з провин…
У Божій Матері надія
вся –
Мене – за хрест, що
ніс сам Божий Син,
Бог – не відкине від свого
лиця…
Покликаний я перед
Божий суд
І жде мене остання
боротьба!
З думок, зі слів і з
діл – за ввесь свій люд,
Мій судія рахунку
зажада…
Взиваю помочі моїх Святих
І заки зложу я за душі
звіт,
Ще для братів в Христі
з’єдинених,
Як добрий пастир лишу
заповіт:
Що Церков та
католицька, свята
Нам каже вірити – все
вірю я…
Я слухаю Намісника
Христа.
За Віру я віддав би і
життя.
І жив – і в послусі
святім умру –
Для Церкви маю послух
і любов…
Спасення тільки в
Церкві тій знайду.
За символ віри вмерти я
готов…
Благаю – прошу
прощення усіх,
Що їх я образив. Вмить
злине дух,
Простіть мені, мій
поневольний гріх…
Наслідуйте лиш добрих,
божих слуг.
Пращаю з серця глибини
тим всім,
Що наставали на моє
життя –
Їх гріх хай не паде на
їхній дім –
Нехай до істини
навернуться…
А монахів і світських
пан-отців
Благаю, щоб трудились
згідно враз –
Щоб береглись
пониження братів,
Та, щоб спасали душі –
в бурі час…
Наступника мойого
прошу ще:
Нехай дочасне й духове
добро
Церковне збільшує і
береже…
Рахунку зажадає Бог за
всьо…
Святої Унії всі
бережіть,
Несіть між люд горючий
смолоскип…
Єднайте в вірі з
Заходом наш Схід…
Най сонце правди
освітить і глиб!..
Горі серця! Горі!
Надходять дні –
Важкі дні боротьби…
час бур і гроз…
На сторожі любов!
Молюсь за вас!
Крізь муки й труд хай
поведе Христос!..
Єпископи – з любови до
Христа –
Нехай з митрополитом
творять звязь!..
Ділами – так для спільного
добра
Ствердять, що влада їх
– то Церкви князь…
З любови до Христа
звершіть мій Чин…
У єдності тривайте –
як скала!
Най буде стадо й
пастир лиш один,
Не наглядають пастирів
своїх!..
Най лишуть їм – їх
наміри і шлях –
Над ними влада їх –
над ними Бог…
Про всіх ще заки серця
жар не згас,
Я пам’ятаю. Молюся за
вас…
Сповніть повинність –
а прийде той час
Всіх, що лишаю –
стріну знов – аж там…»
Вмер Веленеть… Та ввесь не вмер… Живе…
Святі вогні запалює в серцях –
І клич Його до З’єднання веде,
Рве нас вперед – хоч кров’ю злитий шлях…
Той клич скрізь гомонить… кріпшає тон,
Той клич лунає по Зелений Клин…
Месіянізму нашого патрон,
То Він – князь Церкви, Рутський Велямин.
8. ІІ. 1937.
Немає коментарів:
Дописати коментар