неділя, 14 травня 2017 р.

Заповіт Митрополита Йосифа Велямина Рутського

Уляна Кравченко – відома українська письменниця, яка народилася у містечку Миколаїв біля Львова 16 або 18 квітня 1860 р., а померла 31 березня 1947 р. у Перемишлі. Вона – перша у Західній Україні поетеса, чиї твори стали популярними. Утім, і в спадщині цієї літераторки є вірші, про які за тоталітарних часів зумисне замовчували і про які не українці знають у наші дні. Один із них – «Заповіт Митр. Йосифа Велямина Рутського».
Йосиф Велямин Рутський – київський унійний митрополит у 1613–1637 рр., який багато і жертовно працював для справи церковної єдності і спільно з священномучеником Йосафатом Кунцевичем реформував чернецтво Київської з’єдиненої митрополії. Отож:


Уляна Кравченко

Заповіт Митр. Йосифа Велямина Рутського

Як батько Він пращав ввесь свій народ,
Благав, щоб не блукав у темноті,
Показував йому шлях до висот
І місію його в будуччині…

Як батько Він – З’єдинення патрон,
Лишив для поколінь свій заповіт –
Слова Його, то маніфест – закон –
Наказ: світ істини нести на Схід!

«Слуга смиренний, Рутський Велямин,
Монах і Київський митрополит,
Йде Богу здати звіт за кожний чин.
Дрижу – і тільки віра та – мій щит.

Дрижу – як оправдатися з провин…
У Божій Матері надія вся –
Мене – за хрест, що ніс сам Божий Син,
Бог – не відкине від свого лиця…

Покликаний я перед Божий суд
І жде мене остання боротьба!
З думок, зі слів і з діл – за ввесь свій люд,
Мій судія рахунку зажада…

Взиваю помочі моїх Святих
І заки зложу я за душі звіт,
Ще для братів в Христі з’єдинених,
Як добрий пастир лишу заповіт:

Що Церков та католицька, свята
Нам каже вірити – все вірю я…
Я слухаю Намісника Христа.
За Віру я віддав би і життя.

І жив – і в послусі святім умру –
Для Церкви маю послух і любов…
Спасення тільки в Церкві тій знайду.
За символ віри вмерти я готов…

Благаю – прошу прощення усіх,
Що їх я образив. Вмить злине дух,
Простіть мені, мій поневольний гріх…
Наслідуйте лиш добрих, божих слуг.

Пращаю з серця глибини тим всім,
Що наставали на моє життя –
Їх гріх хай не паде на їхній дім –
Нехай до істини навернуться…

А монахів і світських пан-отців
Благаю, щоб трудились згідно враз –
Щоб береглись пониження братів,
Та, щоб спасали душі – в бурі час…

Наступника мойого прошу ще:
Нехай дочасне й духове добро
Церковне збільшує і береже…
Рахунку зажадає Бог за всьо…

Святої Унії всі бережіть,
Несіть між люд горючий смолоскип…
Єднайте в вірі з Заходом наш Схід…
Най сонце правди освітить і глиб!..

Горі серця! Горі! Надходять дні –
Важкі дні боротьби… час бур і гроз…
На сторожі любов! Молюсь за вас!
Крізь муки й труд хай поведе Христос!..

Єпископи – з любови до Христа –
Нехай з митрополитом творять звязь!..
Ділами – так для спільного добра
Ствердять, що влада їх – то Церкви князь…

З любови до Христа звершіть мій Чин…
У єдності тривайте – як скала!
Най буде стадо й пастир лиш один,
Не наглядають пастирів своїх!..
Най лишуть їм – їх наміри і шлях –
Над ними влада їх – над ними Бог…

Про всіх ще заки серця жар не згас,
Я пам’ятаю. Молюся за вас…
Сповніть повинність – а прийде той час
Всіх, що лишаю – стріну знов – аж там…»

Вмер Веленеть… Та ввесь не вмер… Живе…
Святі вогні запалює в серцях –
І клич Його до З’єднання веде,
Рве нас вперед – хоч кров’ю злитий шлях…

Той клич скрізь гомонить… кріпшає тон,
Той клич лунає по Зелений Клин…
Месіянізму нашого патрон,
То Він – князь Церкви, Рутський Велямин.


8. ІІ. 1937.

Немає коментарів:

Дописати коментар