Майдан і Січ
Ви напевно уже чули, що Євромайдан порівнюють із Запорозькою Січчю. Справді, і там і тут маємо владу народу, майже пряму демократію. На Січі козаки обирали отамана, на Майдані прості учасники контролюють політиків. На Січі за провокації карало саме товариство, а під час походу не пили. На Майдані — теж.
Майдан — сучасна Січ,
кажуть люди. Погоджуюся. Усе подібно.
Але були на Січі й недоліки. Приміром,
запорожці не проводили ефективної
закордонної політики, а воювали проти
усіх по черзі. Січ — це й розвіювання
сил на вітер. Пригадаймо, чим закінчувалися
походи козаків? Затишшями. Ворог тимчасово
відступав, українці розслаблялися, а
потім знову був удар. Часто сильніший
за попередні. Чим закінчилася історія
Січі? Ганебним російським оточенням і
розгоном! Не хочеться, аби Майдан повторив
цю долю, бо він — уособлення всього
здорового, молодого і відважного у
нашому суспільстві. Символ людської
гідності.
То що ж робити, аби
Майдан не повторив долю Січі? Думаю,
ніхто не має універсальної відповіді.
Тільки одне скажу: Січ була зруйнована,
бо діяла як резервація свободи посеред
моря тиранії. Січ не росла — просто на
неї тікали незгодні. Їхні родини
залишалися на панщині. І тому Січ
програла. Її обдурили...
Запорука успіху Майдану,
як на мене, у тому, щоб не бути Січчю
територіально. Його завдання — охопити
усе суспільство. І успіхи тут відчутні.
Так, дехто спершу вдав, що нічого не
відбувається, а тепер бореться з усім,
що “євро”. Усе, як виглядає, діється за
логікою Ганді: “спершу нас не помічають,
потім з нас сміються, потім з нами
борються, а потім ми перемагаємо”. Але
з поправкою на те, що англійські
колонізатори в Індії таки були
культурнішими, аніж деякі інші в Україні.
Немає коментарів:
Дописати коментар